Історія «таньюань» сягає далекого минулого; його ранні форми з’явилися ще в період до Цінь, і в давнину він був відомий під різними назвами, такими як «міаньцзянь» (борошняні кокони) і «юаньбулуоцзяо» (круглі вареники без кутів). За часів династії Сун техніка виготовлення цих вареників удосконалилася, і вони стали популярною святковою їжею серед широкої громадськості; у той час їх називали «юаньцзи» або «фуюаньцзи» — назви, отримані від того факту, що вони плавали на поверхні води після приготування.
Починаючи з династії Мін, цей тип сезонної їжі в основному називали «таньюань» або «юаньсяо». Термін «юаньсяо» був в основному популярний на півночі, тоді як «таньюань» був поширеним терміном на півдні. Під час династій Мін і Цін майстерність їх виготовлення ставала все більш витонченою, що призвело до появи різноманітних начинок, таких як кунжутна паста, паста з солодких червоних бобів і арахіс. Династія Цін також побачила появу «юаньсяо», наповненого такими інгредієнтами, як квіти османтусу, цукор і волоські горіхи. У наш час відбуваються безперервні інновації щодо смаків, форм і способів споживання; ринок тепер пропонує креативні начинки, такі як шоколад і фрукти, а також швидкозаморожені продукти. Крім традиційного методу відварювання, також були розроблені інші способи приготування, включаючи смаження у фритюрі та цукрове покриття («базі»).
